http://www.ua5.org/ ru Навчальні матеріали з інформатики http://www.ua5.org/yandexlogo.gif http://www.ua5.org/ DataLife Engine http://www.ua5.org/osnovi/5-operacjjn-sistemi-osnovn-ponjattja.html Операційні системи (ОС) займають важливіше місце в сукупності сучасних системних програмних засобів, які складають програмне забезпечення електронно-обчислювальних машин. Вони є основою організації обчислювального процесу у обчислювальній системі та визначають ефективність як використання апаратних компонентів системи, так і розв’язання поставлених задач. Від них залежить також ефективність праці персоналу. Основні поняття інформатики Eugene Mon, 10 Mar 2008 13:05:05 +0200 ОПЕРАЦІЙНІ СИСТЕМИ          Операційні системи (ОС) займають важливіше місце в сукупності сучасних системних програмних засобів, які складають програмне забезпечення електронно-обчислювальних машин. Вони є основою організації обчислювального процесу у обчислювальній системі та визначають ефективність як використання апаратних компонентів системи, так і розв’язання поставлених задач. Від них залежить також ефективність праці персоналу.          В літературі можна зустріти різні визначення поняття „операційна система”.          Найбільш поширеним є визначення операційної системи як набору програм, призначених для управління ресурсами обчислювальної системи.          Іноді під призначенням ОС мають на увазі розподіл та планування ресурсів, або динамічний і статичний розподіл ресурсів. Таким чином, на перший план виходить проблема розподілу ресурсів.          При цьому під ресурсами розуміють не тільки традиційні види ресурсів, такі як: час роботи окремих пристроїв, адресний простір різних рівнів, функції окремих пристроїв, набори даних, але і: окремі програми і програмні комплекси, які припускають сумісне використання, а іноді і людину. Це визначення базується на деякій моделі обчислювального процесу, у якому паралельно діє декілька учасників (задач, процесів, користувачів та ін.), які конкурують та змагаються за ресурси.          Інша група визначень характеризується функціональним підходом. У цьому випадку операційна система уявляється переліком функцій, які вона повинна виконувати. До функцій ОС також відносяться забезпечення високих показників по двох найважливіших характеристиках обчислювальних систем: ефективності та надійності.          Під підвищенням ефективності розуміють: підвищення ефективності використання апаратних засобів, яке відображається рядом покажчиків (комплексним покажчиком є процент корисного машинного часу); ­підвищення пропускної можливості обчислювальної системи, яке відображається у кількості виконаних робіт у одиницю часу; ­зниження системних витрат; ­підвищення продуктивності праці людини; ­підвищення зручності використання засобів обчислювальної техніки.      Підвищення надійності функціонування обчислювальної системи як одна з функцій ОС має на увазі наявність засобів забезпечення достовірності отриманих результатів, зменшення впливу збоїв та відмов апаратури, зменшення часу поновлення працездатності після збоїв та відмов, а також наявність засобів для створення контрольних точок та повторення розрахунків після збоїв з контрольної точки, засобів резервування даних, програм, процесів.      Особлива увага приділяється функціям ОС по забезпеченню різних режимів використання обчислювальної системи – режиму пакетної обробки. Діалогових режимів, режиму реального часу, режиму розподілу часу, а також важливим функціям по забезпеченню різних категорій користувачів обчислювальних систем. Більшість реально зустрічающихся визначення ОС відрізняються акцентами на ті, або інші властивості ОС, і як правило характеризуються їхньою комбінацією. Найбільш повним визначенням ОС варто визнати сукупність перерахованих вище характеристик.       Операційна система – це складний багатоцільовий та багатофункціональний комплекс програм, який є складовою частиною практично усіх сучасних обчислювальних систем. При вивченні проблем розробки ОС виділяється ще один їх бік. Операційна система є посередником між ЕОМ, з однієї сторони, та людиною – з іншої. Іншими словами, операційна система – логічне розширення функцій апаратури у бік людини. Вона дозволяє від „фізичного” рівня апаратури перейти до більш високого „логічного” рівня, який стає рівнем обчислювальної системи і який є більш зручним для людини. Склад та функції операційних систем      Компонентний склад ОС визначається набором функцій, для виконання яких вона призначена. Усі її програми можна поділити на дві групи: керуюча програма та системні обробляючі програми.      Керуюча програма – обов’язковий компонент будь-якої ОС. Її функції – планування проходження безперервного потоку завдань, управління розподілом ресурсів, реалізація прийнятих методів організації даних, управління операціями вводу-виводу, організація мультипрограмної роботи, управління працездатністю системи після збоїв та інші.      Керуюча програма скуладається з ряду компонентів, серед яких слід виділити чотири основних: управління статичними ресурсами (управління завданнями); управління динамічними ресурсами (управління задачами); управліня данними; управління поновленням. Управління статичними ресурсами (управління завданнями) виконує попереднє планування потоку завдань для виконання і статичний розподіл ресурсів між завданнями, що одночасно виконуються у процесі підготовки до виконання. До таких ресурсів відносяться розподіл пам’яті (основної, віртуальної, зовнішньої), доступні для використання завданням прострої, які припускають тільки монопольне використання, набори даних та інші. Такі ресурси закріплюються за завданням або його частиною з моменту його ініціалізації до моменту завершення та використовуються у монопольному режимі. Управління динамцічними ресурсами (управління задачами) виконує динамічний розподіл ресурсів системи між декількома задачами, які вирішуються одночасно, у мультипрограмному режимі. Ці функції виконують програми супервізора, які входять до ядра ОС, що постійно знаходиться у оперативній пам’яті. Управління даними забезпечує всі операції вводу-виводу (обміну між оперативною пам’яттю та периферійними пристроями) на фізичному та логічному рінях. Воно містить у собі ряд служб, які забезпечують виконання таких функцій, як управління каталогом, управління розподілом пам’яті прямого доступу, обробку помилок вводу-виводу та таке інше. Вони реалізують різні структури даних та можливість доступу до них. Управління поновленням реєструє машинні збої та відмови, і поновлює працездатність системи після збоїв, якщо це можливо. Системні обробляючи програми виконуються під управлінням керуючої програми, так саме, як і будь-яка обробляюча програма. Це значить, що вона у повному обсязі може користуватися послугами керуючої програми і не може самостійно виконувати системні функції. Так, наприклад, обробляюча програма не може самостійно виконувати власний ввод-вивід. Операції вводу-виводу обробляюча програма реалізує за допомогою запитів до керуючої програми, яка їх безпосередньо виконує. Централізоване виконання системних функцій керуючою програмою  дозволяє виконувати їх більш ефективно та забезпечує високий рівень послуг для користувача. До системних обробляючих програм відносяться програми, які входять у склад ОС: асемблери, транслятори, редактори зв’язків, програми обслуговування та інші. http://www.ua5.org/windows/6-windows-zagaln-vdomost.html Наприкінці 90-х років XX ст. стандартом ОС для 32-розрядних ПК стала система Windows 98. Операційна система Windows Eugene Mon, 10 Mar 2008 13:07:29 +0200 ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ Наприкінці 90-х років XX ст. стандартом ОС для 32-розрядних ПК стала система Windows 98. Вона має ряд особливостей: 1. Зручний для користувача графічний інтерфейс. Він дає змогу досить просто керувати роботою комп'ютера, використовуючи такі поняття, як «Мій комп'ютер», «Мережне оточення», «Кнопка Пуск», «Панель задач», «Контекстне меню», «Вікно», «Ярлик», технології «Вкажи і вибери» (Point and Click), «Перенеси і відпусти» (Drag and Drop) і т. д. 2. Вона є об'єктно-орієнтованою ОС для оброблення документів. В ній використовують такі офісні аналогії, як «робочий стіл», «папка», «документ», «кошик» і т. д. 3. Допускає підключення до локальних і глобальних комп'ютерних мереж (електронна пошта, факс, Internet). 4. Містить довгі імена файлів (до 255 символів). 5. Допускає роботу з програмами, розробленими в ін­ших ОС (МS DOS, Windows 3.1, Windows 95, Windows NТ), і виконання їх. 6. Працює в багатозадачному режимі. Використовує процесну форму (паралельно виконується кілька програм) та потокову форму (паралельно виконуються різні части­ни однієї програми). При одному процесорі багатозадачний режим реалізується так: попрацювавши якийсь час, задача у Windows 98 автоматично розвантажується і керу­вання передається наступній задачі. При перебоях під час розв'язування задачі її можна зняти без розвантаження всієї системи. 7. Застосовує пряму адресацію оперативної пам'яті, за­вдяки чому у програмах (додатках) можуть використову­ватися до 4 Гбайт віртуальної пам'яті (оперативна пам'ять і пам'ять на жорсткому диску). 8. Підтримує обмін даними між додатками за допомо­гою OLE-технології (Object Linking and Embedding  — зв'я­зування та вбудовування об'єктів). Наприклад, таблиці, а також діаграми, побудовані в табличному процесорі Ехсеї, можуть використовуватися в документі, створеному в текстовому редакторі Word . 9. Містить ряд стандартних програм (Блокнот, Графічний редактор Раіnt, Калькулятор). http://www.ua5.org/windows/7-fajjlova-sistema.html Основним інформаційним об'єктом ОС Windows є файл. Файл — іменована область зовнішньої пам'яті для збері­гання програм і даних. Файли можуть містити текстові документи, числові да­ні, закодовану табличну та графічну інформацію тощо. Оскільки ОС Windows  орієнтована на роботу з доку­ментами, файли, в яких зберігаються дані, називають до­кументами, а програми, що створюють й обробляють ці документи, — додатками. Операційна система Windows Eugene Mon, 10 Mar 2008 13:13:49 +0200 Імена файлів Основним інформаційним об'єктом ОС Windows є файл. Файл — іменована область зовнішньої пам'яті для збері­гання програм і даних. Файли можуть містити текстові документи, числові да­ні, закодовану табличну та графічну інформацію тощо. Оскільки ОС Windows  орієнтована на роботу з доку­ментами, файли, в яких зберігаються дані, називають до­кументами, а програми, що створюють й обробляють ці документи, — додатками. Дія ідентифікації кожному файлу присвоюється ім'я. Воно утворюється з двох частин — власне імені та розши­рення, розділених символом «крапка». Розширення, як правило, визначає тип файла (додаток, текстовий доку­мент, таблиця, рисунок, проект програми і т. д.). Власне ім'я може складатися з 1—255 символів, а розширення — з 0—3 символів. В імені файла (у власне імені та розши­ренні), крім літер і цифр, можна також вживати символи: « $ », « % », « ' », « - », « пропуск », « @ », « ~ », « ! », « ( », « ) », « { », « } », « л », « # », « & >>, « + », « ; », « == », « [ », « ] ». Оскільки розширення визначає тип файла, його ще називають просто типом. Як власне ім'я, так і розширен­ня можуть бути задані користувачем довільно. Наприклад: Letter.txt, Письмо Иванову.dос, Себестоимость.хls, Справочник цен.dat. В іменах файлів можна вживати як великі, так і малі літери. Їх написання запам'ятовується системою, але при порівняннях імен ці символи будуть вважатися однакови­ми. Це означає, що в одній папці не можна зберігати два різних файли, імена яких різняться тільки регістром літер, тобто ім'я Письмо Иванову.dос збігається з ім'ям Письмо иванову.dос. Незважаючи на допустиму довільність у визначенні! імені файла, на практиці використовують уніфіковані (загальноприйняті) розширення. Деякі з них наведено в табл. 1.   Таблиця 1 Уніфіковані розширення деяких файлів Розширення   Призначення   .doc   Документ Microsoft Word   .xls   Таблиця Microsoft Excel   .mdb   База даних Microsoft Access   .ppt   Презентація Microsoft Power Point   .ехе   Додаток   .bmp   Точковий рисунок   .vbp   Проект Visual BASIC   .frm   Файл форми Visual BASIC   Застосування загальноприйнятих розширень допомагає користувачеві орієнтуватися у змісті файла за його розширенням. Наприклад, якщо файл має розширення.doc, то це означає, що він зберігає документ, створений у текстовому редакторі Word, а якщо .xls — то створену в електронній таблиці Excel робочу книгу. Розширення .ехе свідчить про те, що у файлі міститься додаток (наприклад, Winword.ехе — текстовий редактор, АVР.ехе — антивірусна програма). Використання уніфікованих розширень полегшує візу­альну орієнтацію у призначенні файлів. Залежно від роз­ширення файл зображається певним значком. Оскільки в рамках ОС Windows кожному зареєстрованому типу файла відпо­відає свій значок, самі розширення, як правило, не виво­дяться на екран: для орієнтації у призначенні файла до­сить цього значка. Уніфікація розширень спрощує роботу з файлами. Щоб розпочати роботу з деяким документом, досить дві­чі клацнути по його значку лівою клавішею миші. При цьому Windows аналізує розширення файла і запускає на виконання необхідний додаток, а потім завантажує в ньо­го вибраний документ. У команді пошуку файлів, а також в інших командах в іменах файлів можуть використовуватися символи « ? » і « * ». Імена, що містять такі символи, називають шаблона­ми, або родовими іменами. Вони застосовуються для позна­чення відразу кількох файлів. Символ « ? » у вказаних по­зиціях допускає наявність у них будь-якого символу, а си­мвол « * » позначає будь-яку кількість символів в імені або розширенні шаблона. Приклади: 1) для документів План1997.хls, План1998.xls і План1999.хls шаблоном є План199 ?..хls; 2) для документів План1999.хls  і План2000.хls шабло­ном є План*.хls; 3) для документів План2001.хls і План2001.dос шабло­ном є План2001. *; 4) для всіх вищенаведених файлів шаблоном є *.*. Операційна система Windows може читати і записува­ти імена файлів інших ОС (Unix, OS/2, Windows NT і т.д.). Папки Складовими елементами ПК як сховища інформації є диски (жорсткі, гнучкі та компакт-диски). Кожний з них зберігає файли, які можна упорядкувати за певною тема­тикою у папки. Кожна з папок, у свою чергу, може міс­тити файли й інші підпапки. Таким чином, для користу­вача папка — це місце, де зберігаються документи, додатки та інші підпапки, а з точки зору ОС — місце на диску, в якому зберігаються імена файлів, відомості про розмір, час останнього поновлення кожного файла і т. д. Файлова система — сукупність папок і файлів, що збе­рігаються на зовнішніх носіях ПК. Кожна папка на диску зображається значком (). Із погляду ОС Windows кожний диск і комп'ютер у ціло­му також є папками. Проте через їхню специфіку вони подаються спеціальними значками з зображенням диска () та комп'ютера ( ).                         Папки доцільно створювати тільки на жорстких і ком­пакт-дисках, що мають значні ємності пам'яті, а отже, ве­лику кількість файлів. Розміщення файлів у різних папках дає змогу: • виділити в окремі групи логічно однорідні файли (наприклад, усі додатки або всі файли з даними); • виділити всі файли, що належать деякій підсистемі (наприклад, ЕТ, текстовому редактору, підсистемі нарахування заробітної плати і т. д.); • виділити всі файли кожного користувача, якщо ком­п'ютер експлуатує кілька користувачів. Папці присвоюється ім'я. Вимоги до нього ті самі, що й до імені файла. Як правило, розширення не використо­вується (наприклад, Личные письма, Мои документи). На кожному диску може бути кілька папок, що, у свою чергу, містять інші підпапки. Кожна папка, крім підпапок, може містити ще й файли. Так утворюється ієрархічна де­ревоподібна структура папок на диску.     Повне ім'я файла При деревоподібній файловій структурі перед ім'ям файла необхідно вказати його місце розташування — ланцюжок підпорядкованих папок. Такий ланцюжок на­зивається шляхом, або маршрутом. При цьому імена підпапок розділяються символом « \ ». Останній записується після імені дисковода, а також перед ім'ям файла. Таким чином, повне ім'я файла задається такими еле­ментами: • ім'ям дисковода; • маршрутом (ланцюжком імен папок, в якому кожна наступна є підпапкою попередньої); • ім'ям файла, що завершує ланцюжок (файл має міс­титися в останній згаданій папці). Повне ім'я файла має такий формат: [дисковод:] [\шлях\] ім'я файла Елементи повного імені файла, що містяться у прямих дужках, можуть бути відсутніми (наприклад, якщо файл знаходиться на поточному диску або у поточній папці). Повні імена деяких файлів, показаних на рис.1, ма­ють такий вигляд: С:\command.com, С:\Program Files\Vb\Vb6.ехе, С:\ Program Files\ Microsoft Exchange\Мlset32.ехе. В одній папці кожний файл повинен мати оригіналь­не ім'я. Файли можуть розрізнятися, зокрема, розширен­ням. Наприклад, План.bas — програма мовою BASIC; План.ехе — програма в машинних кодах; План.dat — дані для оброблення програмою; План.doс — документація щодо роботи з програмою. У різних папках імена файлів можуть бути однакови­ми. При цьому їхні повні імена будуть розрізнятися мар­шрутами. http://www.ua5.org/osnovi/8-predmet-nformatiki.html Інформатика – комплексна наукова й інженерна дисципліна, що вивчає всі аспекти проектування, створення, оцінювання, функціонування комп’ютерних систем оброблення інформації, її застосування і впливу на різні галузі соціальної практики. Можна вважати, що інформатика виникла одночасно з першими спробами механізувати  й автоматизувати розумову діяльність людини. Тобто зародження інформатики припадає на XVII століття, коли з`явилися перші механічні обчислювальні машини. Подальший розвиток інформатики також визначався ступенем розвитку інженерно-технічних можливостей людства. Отже, інформатика розвивається паралельно з технікою зв`язку, технікою автоматичного регулювання й управління (механічною, електромеханічною, електронною), технікою запам`ятовування, зчитування і запису, реєстрації, перетворення, опрацювання й передачі інформації. Основні поняття інформатики Eugene Mon, 10 Mar 2008 17:38:14 +0200 Інформатика – комплексна наукова й інженерна дисципліна, що вивчає всі аспекти проектування, створення, оцінювання, функціонування комп’ютерних систем оброблення інформації, її застосування і впливу на різні галузі соціальної практики. Можна вважати, що інформатика виникла одночасно з першими спробами механізувати  й автоматизувати розумову діяльність людини. Тобто зародження інформатики припадає на XVII століття, коли з`явилися перші механічні обчислювальні машини. Подальший розвиток інформатики також визначався ступенем розвитку інженерно-технічних можливостей людства. Отже, інформатика розвивається паралельно з технікою зв`язку, технікою автоматичного регулювання й управління (механічною, електромеханічною, електронною), технікою запам`ятовування, зчитування і запису, реєстрації, перетворення, опрацювання й передачі інформації. Перші ефективні результати застосування інформатики пов`язані з використанням ЕОМ для розрахунків з аеродинаміки, механіки, фізики. Із розвитком електронно-обчислювальної техніки інформатика почала застосовуватися в галузі економіки й управління виробництвом із метою пошуку оптимальних рішень. Сучасна інформатика є результатом бурхливого розвитку науки й техніки за останні десятиліття, розвиваючись у двох напрямках: науковому і прикладному. Наукова інформатика вивчає структуру й загальні властивості наукової інформації, а також закономірності всіх процесів наукової комунікації. Прикладна інформатика займається: а) вивченням законів, методів і способів накопичення, обробки та передачі інформації за допомогою ЕОМ та інших технічних засобів; б) різноманітними аспектами застосування і розробки ЕОМ, зокрема програмним забезпеченням ЕОМ, штучним інтелектом, архітектурою комп`ютерів та комп`ютерних мереж тощо.     Термін “Informatique” запроваджено у Франції в середині 60-х років ХХ століття, коли розпочалось широке використання обчислювальної техніки. Тоді в англомовних країнах увійшов до вжитку термін “Computer Science” для позначення науки про перетворення інформації, що ґрунтується на обчислювальній техніці. Тепер ці терміни є синонімами. Поява інформатики зумовлена виникненням і поширенням нової (інформаційної) технології збирання, оброблення і передачі інформації, пов’язаної з фіксацією даних на машиних носіях.     Інформація – сукупність відомостей (даних), які сприймають із навколишнього середовища (вхідна інформація), видають у навколишнє середовище (вихідна інформація) або зберігають всередині певної системи. Інформація існує у вигляді документів, креслень, рисунків, текстів, звукових і світлових сигналів, енергетичних та нервових імпульсів. Термін “Information” латинню означає виклад, роз’яснення факту, події.     Економічна інформація – це сукупність відомостей економічного характеру, які можна фіксувати, передавати, обробляти, зберігати і використовувати для здійснення функцій управління. Економічна інформація включає відомості про склад трудових, матеріальних та грошових ресурсів і про стан роботи об’єктів на певний момент часу, відбиває діяльність підприємств та організацій за допомогою натуральних, вартісних та інших показників.     У широкому сенсі слова, технологія – це спосіб освоєння людиною матеріального світу за допомогою соціально-організованої діяльності, що включає 3 компоненти: інформаційну (наукові принципи), матеріальну (знаряддя праці), соціальну (фахівці, які мають професійні навички). Ця тріада становить сутність сучасного поняття технології.     Поняття інформаційні технології (ІТ) з’явилось з виникненням інформаційного суспільства, основою соціальної динаміки в якому є не традиційні матеріальні, а інформаційні ресурси: знання, наука, організаційні чинники, творчість людей. Уперше поняття і перспективи розвитку ІТ докладно розглянув академік Глушков В.М. Він трактував її так: Інформаційна технологія – це людинно-машинна технологія збирання, оброблення та передачі інформації. http://www.ua5.org/osnovi/9-bti-ta-bajjti.html     У інформатиці для виміру даних використовується той факт, що різні типи даних мають універсальне двійкове представлення.          Мінімальна одиницею інформації у комп’ютері є біт. Біт може бути або виключеним, при цьому його значення дорівнює 0, або включеним, тоді його значення дорівнює 1. Група з 9 бітів уявляє собою байт, 8 біт якого містять дані, і 1 біт – контроль на парність. 8 біт дають 256 різних комбінацій включених та виключених станів від 0000000 до 11111111. Основні поняття інформатики Eugene Mon, 10 Mar 2008 17:49:16 +0200     Біти та байти У інформатиці для виміру даних використовується той факт, що різні типи даних мають універсальне двійкове представлення.     Мінімальна одиницею інформації у комп’ютері є біт. Біт може бути або виключеним, при цьому його значення дорівнює 0, або включеним, тоді його значення дорівнює 1. Група з 9 бітів уявляє собою байт, 8 біт якого містять дані, і 1 біт – контроль на парність. 8 біт дають 256 різних комбінацій включених та виключених станів від 0000000 до 11111111.     Вимога контролю на парність полягає у тому, що кількість включених бітів у байті завжди повинна бути непарною. Біти у байті пронумеровані від 0 до 7 справа наліво. Число 210 дорівнює 1024, що становить 1 Кбайт та позначається буквою К.     Процесор у комп’ютері використовує 16-бітову архітектуру. 16-бітове (двобайтове) поле називається словом. Біти у слові пронумеровані від 0 до 15 справа наліво. Двійкові числа Так, як комп’ютер може розрізняти тільки нульовий та одиничний стан біту – він працює у двійковій системі счислення.     Перетворення десятичного формату у двійковий розглянемо на прикладі. Припустимо, треба представити число 5910  (десятинний формат) у двійковий. Спочатку число 59 треба поділити на 2 (основа системи счислення, в яку переводимо ісходне). Число 1, отримане у залишку є молодшою двійковою цифрою. Потім отримане часне необхідно знов поділити на 2 і отриманий залишок (1) дасть наступну (вліво) двійкову цифру. Продовжуючи таким чином розподіл, доки у часному не з’явиться 0, отримуємо з залишків всі необхідні двійкові цифри.   часне залишок 59/2 29 1 29/2 14 1 14/2 7 0 7/2 3 1 3/2 1 1 1/2 0 1 Результат (двійкове число) записуємо знизу уверх. Отримуємо 1110112. Для перетворення у десятинний формат необхідно умножати кожне число на ступінь 2: (1*25+1*24+1*23+0*22+1*21+1*20 = 59). 16-річна система счислення          16-річна система счислення уявляє собою стенографічний метод відображення двійкових даних, згідно з яким кожний байт ділиться навпіл і кожні півбайта відображається відповідним значенням. Така система счислення містить цифри від 0 до F. Нижче наведені двійкові, десятичні та шістнадцятирічні значення чисел від 0 до 15. Двійк. Дес Шіст. Двійк. Дес. Шіст. 0000 0 0 1000 8 8 0001 1 1 1001 9 9 0010 2 2 1010 10 A 0011 3 3 1011 11 B 0100 4 4 1100 12 C 0101 5 5 1101 13 D 0110 6 6 1110 14 E 0111 7 7 1111 15 F   Перетворення десятичного формату у 16-річний          Розглянемо приклад: для перетворення десятинного числа 42936 у 16-річний формат необхідно спочатку число 42936 поділити на 16; число 8, отримане у залишку є молодшою 16-річною цифрою. Потім отримане часне необхідно знов поділити на 16 і отриманий залишок (11 або В) дасть наступну (вліво) 16-річну цифру. Продовжуючи таким чином розподіл, доки у часному не з’явиться 0, отримуємо з залишків всі необхідні 16-річні цифри.   часне залишок 16-річне значення 42936/16 2683 8 8 2683/16 167 11 В 167/16 10 7 7 10/16 0 10 А   А7В8Н          Для перетворення в десятичний формат необхідно кожне число умножати на ступінь 16. (10*163+7*162+11*161+8*160=42936). http://www.ua5.org/osnovi/10-osnovn-vdomost-pro-budovu-kompjutera.html Персональний комп’ютер (ПК) — це пристрій, що виконує операції введення інформації, оброблення її за певною програмою, виведення одержаних результатів у формі, придатній для сприйняття людиною. Якість комп’ютера характеризується багатьма показниками. Це - набір інструкцій (команд), які комп’ютер здатен розуміти і виконувати; швидкість роботи (швидкодія) ЦП; кількість пристроїв введення-виведення, які можна приєднати до нього одночасно; споживання електроенергії та ін. Головним показником є швидкодія – кількість операцій, яку ЦП здатний виконати за одиницю часу. Основні поняття інформатики Eugene Mon, 10 Mar 2008 17:57:59 +0200 Персональний комп’ютер (ПК) — це пристрій, що виконує операції введення інформації, оброблення її за певною програмою, виведення одержаних результатів у формі, придатній для сприйняття людиною. Якість комп’ютера характеризується багатьма показниками. Це - набір інструкцій (команд), які комп’ютер здатен розуміти і виконувати; швидкість роботи (швидкодія) ЦП; кількість пристроїв введення-виведення, які можна приєднати до нього одночасно; споживання електроенергії та ін. Головним показником є швидкодія – кількість операцій, яку ЦП здатний виконати за одиницю часу. Структура комп’ютера – це модель, що встановлює склад, порядок та принципи взаємодії її компонентів. Основні функції визначають призначення комп’ютера: оброблення та зберігання інформації, обмін інформацією із зовнішніми об’єктами. Додаткові функції підвищують ефективність виконання комп’ютером основних функцій: забезпечують ефективні режими її роботи, діалог з користувачем, високу надійність. Ці функції комп’ютера реалізуються за допомогою її компонентів – апаратних та програмних засобів. За кожну функцію відповідають спеціальні блоки комп’ютера: пристрій введення, центральний процесор (ЦП), пристрій виве­дення. Всі ці блоки складаються з окремих дрібніших при­строїв. Номенклатура блоків може варіюватися, але мінімальний комплект складають: системний блок, клавіатура, монітор, маніпулятор (миша). В числі додаткових пристроїв можуть бути: принтер, додатковий накопичувач та ін. Монітор (дисплей) — пристрій для відображення інформації, що вводиться в ПК і виводиться з нього. Клавіатура — пристрій для ручного введення число­вої або текстової інформації в ПК. Пристрої мовного введення-виведення належать до за­собів мультимедіа. Пристрої мовного введення — це різні мікрофонні акустичні системи (наприклад «звукові миші») зі складним програмним забезпеченням, що дає змогу розпізнавати слова, ідентифікувати їх і видавати комп'ютеру відповідні команди або перетворювати мову на текст. Пристрої мовного виведення — це різні синтезатори звуку, які перетворюють цифрові коди на літери та слова, відтворювані через гучномовці (динаміки) або зву­кові колонки, приєднані до комп'ютера. Основні блоки ПК: мікропроцесор – до нього входять логічні блоки: керуючий пристрій (КП), АЛП та мікропроцесорна пам’ять (МПП); материнська (системна) плата; накопичувачі; постійний запам’ятовуючий пристрій (ПЗП); оперативний запам’ятовуючий пристрій (ПЗП); блок живлення; адаптери. Системний блок (корпус) Системний блок стаціонарного ПК — прямокутний каркас, в якому розміщено всі основні вузли комп'ютера: материнську плату, адаптери, блок живлення, один-два накопичувачів на гнучких магнітних дисках (НГМД), один (іноді більше) накопичувач на жорсткому магнітному диску (НЖМД), динамік, дисковод для компакт-дисків або інші накопичувачі, органи керування. Серед органів керування, що, як правило, встановлюють на передній панелі можуть бути: вимикач електроживлення; кнопка загального скидання RESET; кнопка "сну", яка дає змогу знизити енергоспоживання, коли комп'ютер не використовується; індикатори живлення та режимів роботи. Із тильного боку системного блока розташовано штепсельні рознімні з'єднання — порти для підключення шнурів живлення і кабелів зв'язку із зовнішніми (встановленими поза системним блоком) пристроями. В середині системного блока розміщено плати сполучення пристроїв із центральним процесором (ЦП) та іншими пристроями на материнській платі (адаптери, або контролери, і плати розширення).    Блок живлення Цей блок перетворює змінний струм стандартної мережі електроживлення (220 В, 50 Гц) на постійний струм низької напруги. Він має кілька виходів на різні напруги (12 і 5 В), які забезпечують живленням відповідні пристрої комп'ютера. Електронні схеми блока живлення підтримують ці напруги стабільними незалежно від ко­ливань мережної напруги в досить широких межах (від 180 до 250 В). Звичайна потужність блоків живлення ПК становить 150—230 Вт, для мережного сервера вона може бути значно більшою. Більшість блоків живлення має вентилятор для відведення із системного блока надмір­ного тепла, що виділяється під час роботи електронних пристроїв. Системна (материнська) плата Так називають велику друковану плату одного із стандартних форматів, яка несе на собі головні ком­поненти комп'ютерної системи: ЦП; оперативну пам'ять; кеш-пам'ять; комплект мікросхем логіки, що підтримують роботу плати, — чіпсет (chipset); центральну магістраль, або шину; контролер шини і кілька рознімних з'єднань-гнїзд (слотів, від англ. slot — щілина), які служать для підключення до материнської плати інших плат (контролерів, плат розширення та ін.). Частина слотів у початковій комплектації ПК залишається вільною. В рознімні з'єднання іншої конфігурації встановлюють модулі оперативної пам'яті. Кількість і тип рознімних з'єднань є однією з важливих характеристик системної плати, оскільки при доукомплектовуванні або модернізації комп'ютера вільних слотів може не вистачити.   Крім того, на материнській платі є мініатюрні перемички (jumpers) або перемикачі (switches), за допомогою яких відбувається настроювання плати. На системній платі розташовано також з'єднувачі, до яких за допомогою спеціальних кабелів (шлейфів) підключають додаткові пристрої.                                   Ще один важливий елемент, який встановлюють на системній платі, — мікросхема BIOS (Basic Input-Output System, базова система введення-виведення). Вона є енергонезалежним постійним запам’ятовуючим пристроєм (ПЗП), в який записано програми, що реалі­зують функції введення-виведення, а також програму тестування комп'ютера в момент вмикання живлення (POST, Power On Self Test), програму настроювання параметрів BIOS і системної плати та інші спеціальні програми. У роботі BIOS використовують відомості про апаратну конфігурацію комп'ютера, які зберігає ще одна мікро­схема — CMOS RAM (Complementary Metal-Oxide Semiconductor RAM). Це енергозалежна пам'ять, що постійно підживлюється від батарейки, яка також знаходиться на системній платі. Вона живить і схему кварцового годинника — годинника реального часу (real-time, clock, RTC), що безперервно відлічує час і поточну дату. Мікропроцесор                            Мікропроцесор (МП) — це, по суті, мініатюрна обчислювальна машина. Основними параметрами МП є: набір команд, розрядність, тактова частота.                           Набір або система команд постійно вдосконалюється, з'являються нові команди, що замінюють серії найпримітивніших команд, — мікропрограми. На виконання нової команди потрібна менша кількість тактів, ніж на мікропрограму. Сучасні МП можуть виконувати до кількох сотень команд (інструкцій). Розрядність показує, скільки двійкових розрядів (бітів) інформації обробляється (або передається) за один такт, а також скільки двійкових розрядів може бути використано у МП для адресації оперативної пам'яті, передачі даних та ін. Кількість пам'яті, що адресується, або адресний простір, залежить від числа ліній шини адреси МП. Якщо Цих ліній 20, то адресний простір становитиме 220 = 1 Мбайт; якщо ліній 24, то — 224 = 16 Мбайт, і т. д. Тактова частота вказує, скільки елементарних операцій (тактів) МП виконує за секунду, вимірюється в мегагерцях (1 МГц = 1 000 000 Гц). Вона є лише відносним показником продуктивності МП. Через архітектурні відмінності МП у деяких з них за один такт виконується робота, на яку інші витрачають кілька тактів. Важливими характеристиками сучасних МП, що впли­вають на їхню продуктивність, є ємність і швидкість функціонування вмонтованої кеш-пам'яті (від англійського cache — тайник). Річ у тім, що сучасні МП "обганяють" за тактовою частотою інші елементи комп'ютера. Найпринциповіше, що тактова частота МП в кілька разів вища, ніж частота синхронізації системної шини, по якій від­бувається обмін інформацією з відносно повільним оперативним запам’ятовуючим пристроєм (ОЗП). Без внутрішньої кеш-пам'яті (що має особливо високу швидкодію) МП часто працював би вхолосту, чекаючи чергової інструкції з ОЗП або закінчення операції запису у пам'ять. Накопичувачі Накопичувачі — це запам'ятовуючі пристрої, призначені для тривалого (що не залежить від електроживлення) зберігання великих обсягів інформації. Накопичувач можна розглядати як сукупність носія та відповідного приводу. Розрізняють накопичувані зі змінними і незмінними носіями. Привід — це поєднання механізму читання-запису з відповідними електронними схемами керування. Його конструкція визначається принципом дії та виглядом носія. Носій, що є середовищем зберігання інформації, на зовнішній вигляд може бути дисковим або стрічковим; за принципом запам'ятовування — магнітним, магнітооптичним, оптичним. Стрічкові носії застосовують тільки в магнітних накопичувачах; у дискових використовують магнітні, магнітооптичні й оптичні методи запису-зчиту­вання. Дискові носії (дисководи) розрізняються залежної від типу носія.                                       Інформація на дискових носіях зберігається в сектоpax (як правило, по 512 байт). На магнітних носіях секто­ри розташовуються вздовж концентричних кіл — доріжок.  Якщо запис ведеться на кількох поверхнях носія (для дискети це два боки магнітного диска), то сукупність доріжок з однаковими номерами називається циліндром. Сектори і доріжки утворюються під час форматування носія. Форматування виконує користувач за допомогою спеціальних програм-утилітів. Ніяка інформація користувача не може  бути записана на неформатований носій. Накопичувані на жорстких магнітних дисках (НЖМД) Накопичувач на жорстких магнітних дисках — це пристрій з незмінним носієм. Його конструктивна схема схожа зі схемою НГМД, але реалізація істотно інша. НЖМД має забезпечувати в сотні разів більші ємність та швидкість обміну даними. Тому інформація записується не на один, а на набір дисків, що складається з кількох пластин, ідеально плоских і з відполірованим феро­магнітним шаром. При цьому запис проводиться на обидві поверхні кожної пластини (крім крайніх). Отже, працює не одна, а група магнітних головок, складених в єдиний блок. Пакет дисків обертається без­перервно і з великою частотою (до 7500, а в окремих мо­делях до 10 000 об/ід), поки ПК ввімкнений, і тому ме­ідео пі контакт головок і дисків недопустимий. Кожна головка „плаває” над поверхнею диска на відстані 0,5—0,13 мкм. Проникнення в такий механізм найдрібніших пилинок вивело б його з ладу; тому електромеханіч­ну частину накопичувана закрито герметичним корпусом. На швидкодію НЖМД впливають такі характеристики: частота обертання шпинделя, ємність кеш-памяті, час пошуку або час доступу, час затримки, швидкість обміну. Адаптери Форми подання даних і керуючих сигналів, викорис­товуваних у різних пристроях ПК, істотно різні, оскільки різними є функції пристроїв, фізичні принципи їхньої ро­боти, форми взаємодії з людиною. Так, дані, які зчитуються з дискети, подаються послідовністю електричних імпульсів, кожний з яких несе значення одного біта. Ті самі дані в системній шині зображаються комбінацією, наприклад, 32 імпульсів, які передаються одночасно. Для підтримання взаємодії пристроїв необхідно вико­нувати перетворення форм подання інформації, викорис­товуючи спеціальні пристрої - адаптери. Конструктив­но — це друковані плати, що, з одного боку, мають стан­дартне рознімне з’єднання для сполучення з шиною, а з іншого — специфічне рознімне з’єднання (одне або кілька) для зв’язку з відповідним пристроєм. На платах розміщують мікросхеми й інші елементи, які виконують необхідні перетворення. З удосконаленням елементної ба­зи зменшується потреба в адаптерах, оскільки деякі функції щодо перетворення сигналів виконують елек­тронні схеми керування самих пристроїв (наприклад, на­копичувачів), а деякі з узгоджень забезпечують мікросхе­ми, встановлені на системній платі. Види пам’яті Розрізняють постійну (постійний запам’ятовуючий пристрій - ПЗП) та оперативну (оперативний запам’ятовуючий пристрій - ОЗП) пам’ять. Постійна пам’ять (RОМ — Read Onily Memory) – це енергонезалежна пам’ять, яка використовується для тривалого зберігання інформації. До неї відносяться пристрої: НЖМД або вінчестер, накопичувач на гнучкому магнітному диску (НГМД) або дискети, компакт-диски. Дискети та компакт-диски крім збереження інформації використовуються для переносу формації між комп’ютерами. Накопичувачі на гнучких магнітних дисках Гнучкі носії для магнітних накопичувачів випускають у вигляді дискет, або флоппі-дисків. Власне носій — це  плоский диск зі спеціальної плівки (майлара), що має до­статню міцність і стабільність розмірів. Він покритий фе­ромагнітним шаром і поміщений у захисний конверт (оболонка дискети). На 3,5-дюймовій дискеті є віконце із засувкою, під час відкривання якої будь-яка зміна інформації на дискеті стає неможливою. Маркування HD (high density — висока щільність) оз­начає, що використовується 80 доріжок із високою щільністю запису, стандартна ємність дискети — 1,44 Мбайт. На відміну від жорсткого диска, диск у НГМД приво­диться в обертання тільки за командою на читання або за­пис; в інший час він перебуває у спокої. Головка читан­ня-запису під час роботи накопичувача механічно контак­тує з поверхнею носія, що призводить до швидкого спрацювання дискет. Накопичувачі CD-ROM Накопичувачі на компакт-дисках (CD-ROM) здатні тільки прочитувати дані, занесені на диск. Маючи велику ємність (до 640 Мбайт) та високу швидкість зчитування, вони ефективні при зберіганні й поширенні великих об­сягів інформації (великі програмні комплекси, довідники, словники тощо). Цифрова інформація відображається на пластиковому диску з покриттям у вигляді западин (невідбивних плям) та острівців, що відбивають світло. На відміну від вінчестера, доріжки якого мають вигляд концентричних кіл, компакт-диск має одну безперервну доріжку у формі спіралі. Зчитування інформації з компакт-диска відбувається за допомогою лазерного променя. Потрапляючи на острівець, що відбиває світло, він відхиляється на фотодетектор, який інтерпретує це як двійкову одиницю. Промінь лазера, що потрапляє в западину, розсіюється і поглинається — фотодетектор фіксує двійковий нуль. Як відображальна використовується алюмінієва поверхня. У сучасних накопичувачах CD-ROM використовують кілька стандартів запису інформації, найпоширенішим з яких є стандарт ISO 9660, особливо в частині рівня фай­лової системи. Стандарт дає змогу зберігати інформацію на компакт-диску і звертатися до неї так само, як і до інформації на жорсткому диску або дискеті. Пристрої CD-ROM мають, як правило, внутрішнє ви­конання, застосовується інтерфейс IDE, рідше — SCSI. У першому випадку використовується модифікація IDE — ATAPI (АТА Packet Interface, пакетний інтерфейс АТА). Однією з важливих характеристик пристроїв цього типу є частота обертання шпинделя, з якою прямо пов'язана швидкість обміну даними з пристроєм. За стандартної ча­стоти обертання швидкість передачі даних становить близько 150 Кбайт/с. Удво- і більш швидкісних CD-ROM диск обертається з пропорційно більшою частотою, і про­порційно підвищується швидкість передачі даних. Напри­клад, швидкість 1200 Кбайт/с (восьмишвидкісний пристрій) позначається 8х. Сучасні 24- і навіть 36-швидкісні накопичувачі CD-ROM за швидкістю доцільного доступу до даних (80—250 мс) відстають від НЖМД. Оперативна пам’ять (RAM— random access memory — пам'ять прямого доступу) – це енергозалежна пам’ять, яка використовується під час роботи комп’ютера. Характерною є велика швидкість виконання операцій. Обсяг ОЗП персональних ЕОМ зараз становить від 16 Мb і вище 1 Gb в зaлeжнocтi вiд класу. Після вимикання живлення інформація в пам’яті не зберігається. Оперативна пам'ять розподілена на елементарні області — байти. Кожний байт має свою адресу. http://www.ua5.org/pascal/11-alfavt-ta-tipi-danikh-movi-pascal.html Алфавітом називається сукупність символів, які можна використовувати в мові програмування. Невідємними елементами кожної програми є змінні. Змінні визначаються іменем, яке починається з литери та може мати в середині цифри та знак підкреслення. Програмування мовою Pascal Eugene Mon, 10 Mar 2008 20:46:02 +0200 Алфавітом називається сукупність символів, які можна використовувати в мові програмування. Для мови PASCAL це такі символи: A,B,…,Z; a,b,…,z, _ (символ підкреслення), 0,1,2,…,9. Спеціальні символи: +  -  *  /  =  <<span style="">    .  ,  ;  :  @  ‘  (  )  [  ]  {  }  #  $ ^. Символ “проміжок” ніяк не визначається, це “пусте місце” між якими-небудь конструкціями. За допомогою символів алфавіту можна складати різноманітні конструкції: постійні, змінні, оператори, тощо. Постійна змінна (константа) не змінюється в процесі програми. Є декілька видів констант.      Числові константи – цілі та дійсні. Приклади цілих констант:         158                  -65                 38456        Дійсні константи можна записувати одним з двох способів:   1)  24.865                     -0.36 2)  0.24865Е+2             -0.36Е0        У цілій константі немає ні крапки, ні коми, а в дійсній константі записується так звана десяткова крапка (а не кома).      Символічна константа – це один символ у лапках.      Приклади:    ‘a’                       ‘+’        Рядкова константа – це послідовність символів в лапках, наприклад:    ‘Купуйте IBM PC AT’        Логічні константи визначаються словами True та False, відповідно “істине” та “хибне”.      Невідємними елементами кожної програми є змінні. Змінні визначаються іменем, яке починається з литери та може мати в середині цифри та знак підкреслення. Великі та малі літерив іменах не розрізнюяться.      Приклад:    A        Xsum         Kilkist         Rik1999        Dunamo_Kuev   Довжина імені може бути, яка завгодно, але транслятор “розуміє” тільки перші 63 символи.      Змінна одержує та змінює (може і не змінювати) своє значення в процесі роботи програми.      Кожна змінна повинна бути описана на початку програми після слова Var. При цьому вказується тип змінної. Для цілої змінної всі типи наведені в таблиці 1.                                 Таблиця 1 Тип Діапазон Розмір в байтах Byte (коротка ціла без знаку) 0…255 1 Shortint (коротка ціла із знаком) -128..127 1 Word (ціла без знаку) 0…65535 2 Integer (ціла із знаком) -32768..32767 2 Longint (довга ціла із знаком) -2147483648.. 2147483647 4   Всі можливі типи дійсної змінної наведені в таблиці 2 Таблиця 2 Тип Діапазон Кількість цифр Розмір в байтах Real (дійсний) 10-39  -   1038 11  -  12 6 Single (одинарна точність) 10-45  -  1038 7  -  8 4 Double (подвійна точність) 10-324  -  10308 15  -  16 8 Extended (розширена точність) 10-4951  -  104932 19  -  20 10   Стандартний тип для дійсної змінної – Real. На відміну від інших мов програмування в системі PASCAL треба обов’язково описувати всі змінні на початку програми. Приклад:   Var  A, B: Real;               X: Double;               I, J, K: Byte;               M: Integer;        Для опису символьних змінних вживають тип Char, рядкових - String, логічних – Boolean.      Найбільша довжина рядку складає 255 символів, у квадратних дужках вказують довжину для конкретної змінної. Якщо довжина не вказана, то автоматично  береться – 255. Приклад:   Var Z, Buk, Sim: Char;         Str: String [20];         S: String;         Q, R: Boolean;        Обробка даних виконується в виразах та операторах присвоєння. Оператор присвоєння має загальний вигляд:      А := В;  де А – проста або індексована змінна,       В – вираз.      При виконанні оператора спочатку обчислюється вираз, а потім результат присвоюється змінній А. При цьому повинна бути сумісність типів по присвоєнню. Існує багато випадків сумісності типів, головні з них такі: А та В являються цілими типами та значення В попадає в діапазон значень А; А та В – дійсні типи та значення В попадає в діапазон припустимих значень А; А – дійсний тип, а В – цілий (але не навпаки); А та В – рядкові дані; А – рядок, а В – символ. Приклади операторів присвоєння:   Var A, B, C: real;        I, J, K: integer;         R1, R2: string [20];         S1, S2: char; …………………………       K:=I div J;       C:=A + B/2;       R1:= ‘текст’;       R2:=R1;        S1:=’*’; http://www.ua5.org/pascal/12-lnjjn-algoritmi-ta-arfmetichn-operac.html Алгоритмом називається упорядкована послідовність дій (команд), які необхідно виконати для вирішення задачі. Упорядкованість досягається правилом про порядок запису команд. Лінійним є процес, в якому команди виконуються послідовно, у порядку їх запису, без розгалужень та повторень. Програмування мовою Pascal Eugene Mon, 10 Mar 2008 20:53:06 +0200 Алгоритмом називається упорядкована послідовність дій (команд), які необхідно виконати для вирішення задачі. Упорядкованість досягається правилом про порядок запису команд.          Існують два способи завдання алгоритму: блок-схемний та програмний (операторний).          Блок-схемний спосіб завдання алгоритму – це графічне зображення алгоритму у вигляді окремих частин  - блоків. Кожен блок відповідає окремому етапу розв’язання задачі. Порядок виконання етапів (блоків) задається з’єднувальними лініями або номерами блоків.     Лінійним є процес, в якому команди виконуються послідовно, у порядку їх запису, без розгалужень та повторень.          Оператор присвоєння працює як обчислювальний: спочатку обчислює значення арифметичного виразу (правої частини), а потім – присвоює отримане значення змінній, яка знаходиться ліворуч.          Вираз може складатися з констант, змінних, знаків операцій, круглих дужок та функцій.          Нижче наведені знаки операцій у порядку зниження старшинства їх виконання:          @, Not          *, /, Div, Mod, And, Shl, Shr          +, -, Or, Xor          =, <>, , =, In          Операція @ вживається частіше за все під час роботи з динамічною пам’яттю. При роботі з логічними даними виникає потреба брати протилежне (негативне) значення логічної величини. Для цього застосовують операцію Not.          Знак * визначає операцію множення, а / - операцію ділення. Операції Div та Mod мають справу тільки з цілими операндами. Операція Div обчислює цілу частину частки, а Mod – залишок.          Типове використання операцій And -  при роботі з логічними даними. Результат операції буде True тільки в тому випадку, коли обидва операнди мають таке ж значення.          Операндами операції Shl та Shr можуть бути цілі числа. Ці операції забезпечують циклічні зсуви відповідно ліворуч та праворуч двійкових розрядів чисел.          Операція Or реалізує логічну функцію диз’юнкції, її результат True, якщо принаймні один з операндів буде True. Результатом операції Xor буде True, якщо значення операндів не збігаються, в протилежному випадку - False. Операндами операції In являються: з одного боку, множина деяких елементів, а з другого, дані, які можуть входити в множину, або ні. Для запису арифметичних виразів мовою PASCAL використовуються стандартні функції: ABS(X) – |X|                                                     ARCTAN(X) – arctg x COS(X) – cos x                                                 SIN(X) – sin x EXP(X) – ex                                                       LN(X) – ln x SQR(X) – x 2                                                     SQRT(X) –  квадратний корінь  ROUND(X) – функція округлення дійсного числа до найближчого цілого. ODD(X) – перевіряє парність аргументу. Якщо це парне число, результат функції False, інакше – TRUE. RANDOM(X) - виробляє випадкове число від 0 до Х. Приклад. Скласти програму обчислення функції: Програма: Var X, Y, Z, B : Real; Begin    Write(‘Введіть Х :’);    ReadLn(X);    Write(‘Введіть Y :’);    ReadLn(Y);    Write(‘Введіть Z :’);    ReadLn(Z);    B:=SQR(SIN(X))+(SQR(Y)+SIN(SQR(Z))/COS(SQR(Z)))/(Z+EXP(-X));    WriteLn(‘Значення B=’, B); End. http://www.ua5.org/pascal/13-operator-rozgaluzhennja.html Розгалужений процес вміщує декілька шляхів. Вибір того чи іншого шляху залежить від виконання деяких умов. У багатьох випадках виникає потреба в зміні послідовного порядку операторів, що стає  можливим завдяки операторам управління. До них в першу чергу відносяться IF та CASE. Програмування мовою Pascal Eugene Mon, 10 Mar 2008 20:57:25 +0200 Розгалужений процес вміщує декілька шляхів. Вибір того чи іншого шляху залежить від виконання деяких умов. У багатьох випадках виникає потреба в зміні послідовного порядку операторів, що стає  можливим завдяки операторам управління. До них в першу чергу відносяться IF та CASE.          Оператор IF реалізує операцію умовного переходу (операцію розгалуження на два напрямки). Загальний вигляд: If  умовний вираз  then…else…;          В умовному виразі задається умова розгалуження. При виконанні оператора IF цей вираз обчислюється з отриманням логічного результату. Якщо результат True, то виконується простий або складний оператор після слова Then. Якщо результат False, то виконується оператор після Else.          Наприклад: If A0 then K:=K+1;             Це означає, що у випадку, коли число Х більше нуля, буде виконано оператор K:=K+1. Якщо така умова для конкретного числа хибна, то змінення К не відбувається, а управління передається на оператор, який в програмі записано після оператора If.          Складений оператор Begin…End суттєво розширює можливості If:          If A=Y) THEN  F:=SQR(X)+EXP(Z)/COS(Y)                      ELSE   F:=SIN(X)+COS(Z);     WriteLn(‘Значення F=’,F);             End. http://www.ua5.org/pascal/14-cikli-ta-ciklchn-procesi.html Циклічними називаються обчислювальні процеси, в яких неодноразово виконуються одні й ті ж дії, але з різними даними. Тіло циклу складається з операторів, що повторюються у програмі. Для організації циклу необхідно задати початкове значення змінної, яка буде змінюватися у циклі, її кінцевого значення та крок її зміни. Треба контролювати значення цієї змінної для перевірки умови виходу з циклу. Умовою може бути: перевищення параметром циклу кінцевого значення, виконання заданого числа повторень, досягнення заданої точності обчислення.          Цикли бувають арифметичні та ітеративні. В арифметичних циклах число повторень визначається на основі зміни параметра циклу; в ітеративних циклах - цикл повторюється доти, доки не буде виконана умова виходу з циклу. Програмування мовою Pascal Eugene Mon, 10 Mar 2008 21:02:17 +0200 Циклічними називаються обчислювальні процеси, в яких неодноразово виконуються одні й ті ж дії, але з різними даними. Тіло циклу складається з операторів, що повторюються у програмі. Для організації циклу необхідно задати початкове значення змінної, яка буде змінюватися у циклі, її кінцевого значення та крок її зміни. Треба контролювати значення цієї змінної для перевірки умови виходу з циклу. Умовою може бути: перевищення параметром циклу кінцевого значення, виконання заданого числа повторень, досягнення заданої точності обчислення.          Цикли бувають арифметичні та ітеративні. В арифметичних циклах число повторень визначається на основі зміни параметра циклу; в ітеративних циклах - цикл повторюється доти, доки не буде виконана умова виходу з циклу.          В мові Паскаль є три спеціальні оператори організації циклів:   WHILE, REPEAT та FOR.          Цикл WHILE є циклом з передумовою. Загальний вигляд: WHILE    умова (виконання)  do    оператор; де умова – це вираз, який після обчислення приймає значення True  або False;   оператор – простий або складний оператор.          Цикл REPEAT є циклом з післяумовою. Загальний вигляд:          REPEAT оператор UNTIL умова (завершення); де умова – це вираз, який після обчислення приймає значення True  або False;   оператор – простий або складний оператор.          Організацію циклу за допомогою оператора REPEAT розглянемо на прикладі типової задачі.          Приклад. Скласти програму для обчислення значень функції.          Програма рішення задачі має вигляд: Var X, X1, X2, A, B, H, Y: Real; Begin    Write(‘Введіть X1, X2, A, B, H :’);    ReadLn(X1,X2,A,B,H);    X:=X1;    REPEAT        Y:=A*SQR(X)+B;        WriteLn(‘X=’,X,’Y=’,Y);        X:=X+H;    UNTIL X>X2; End.