Якщо Чарльз Беббижд був першим, кому прийшла ідея використовувати перфокарти відносно до обчислювальної техніки, то першим, хто практично реалізував цю ідею, був американський інженер Герман Холлерит, що розробив машину для обробки результатів перепису населення.

Сотні людей займалися цією величезною роботою. Треба було обійти всі вулиці у всіх містах і селищах. Зайти в кожний будинок і в кожну квартиру. Записати відомості про кожну родину й кожну людину. Нарешті всі дані зібрані. І отут, виявляється, починалися головні труднощі. Як обробити результати перепису? Як порахувати всіх жителів країни? Так не просто порахувати, а відповісти на самі різні питання. Скільки в країні чоловіків і жінок? Дітей і старих? Школярів і студентів? Городян і сільських жителів? Робітників, інженерів, лікарів, учителів? На цю роботу пішло до восьми років. Якщо врахувати, що в США перепис населення проводився кожні 10 років, то виходить, що, тільки-но закінчивши обробку даних одного перепису, потрібно було відразу приступати до нового.

От як, по розповіді самого Холлерита, прийшла йому в голову ідея створення нового лічильника. Одного разу на залізничній станції він спостерігав за роботою кондуктора, коли той пробивав дірочки у квитках. Так позначалася станція, до якої їхав пасажир. І Холлерит вирішив виготовити такі ж карти для проведеного перепису населення. Він розподілив питання так, щоб відповідь можна було позначати дірочкою в рядку. Стать й вік, робота й місце проживання — усе позначалося отворами. Усі ці дані потім «прочитувалися» машиною, яка прощупувала перфокарту системою голок. Якщо напроти голки виявлявся отвір, то голка, пройшовши крізь нього, торкалася металевої поверхні, розташованої під картою й замикала контакт. До показань відповідного лічильника автоматично додавалася одиниця.